Як можна критикувати дитину.

Вказати на помилки

Маленька Маша намалювала картинку і пішла похвалитися мамі. "А чому у тебе пес зелений? Таких не буває. Я вже говорила тобі, що машини не літають по небу, а їздять по дорозі. Це ялинка? А чому вона синя?" І малятко схиляє голову і понуро бреде в свою кімнату. Але чому мама не поцікавилася, а може, це інша планета, де все собаки зелені, а машини літають по повітрю?

виправити поведінку

Вітя під час прогулянки на дитячому майданчику хотів показати мамі, як він навчився стояти на руках. "А ну встань негайно! Так поводитися не можна!" - закричала мама. І дитина засмучений: мама не оцінила його вміння. А та всього лише хотіла навчити дитину хорошим манерам. Але ж можна було вирішити питання по-іншому. "Молодець. Але так робити на вулиці не треба. Давай ти будеш показувати свої вміння будинку?" - така фраза не образить малюка і не відіб'є бажання вчитися новому. Пам'ятайте, що критика буває конструктивна і деструктивна. Звичайно, зовсім без неї обходитися неможливо. Але намагайтеся не критикувати свою дитину безпідставно. Адже деструктивна критика може стати руйнівною і поселити в дитячій душі комплекси.

прискіпливі батьки

Якими б благородними були мотиви батьківської критики, не потрібно забувати, що вона може негативно позначитися на психіці дитини! А то і зовсім викликати комплекси. Тому, перш ніж висловити своєї дитини невдоволення і зауваження, подумайте, а чи не принесе це шкоди замість очікуваної користі!

"У тебе не вийде, краще я сама"

Нехай ви говорите ці слова, тільки щоб захистити дитину від якоїсь роботи. Можливо, ви вже кілька разів переконалися, що чадо не справляється з цим завданням. Але такими словами ви рушіте його віру в себе. Так ви можете запрограмувати маленького чоловічка на невдачу. Дитина утверджується в думці, що він ні на що не здатен. І в результаті у дитини може розвинутися комплекс невдахи. Завдяки такому навіюванню дитина не буде справлятися навіть з дрібницями. Адже в нього не вірять найближчі люди - батьки. В результаті у нього дійсно все буде не виходити - адже самопрограмування має велику силу.

"Ти ледар" (нечупара, неслухняний ...)

Ми часто оцінюємо дітей по дорослим мірками. Випадково забруднився - нечупара. Забув мамине доручення - безвідповідальний. Слухаючи наше невдоволення, дитина обурюється, адже він помилився випадково, а його картають так, ніби він справжній монстр. В результаті дитина може почати вести себе відповідно: спеціально бруднитися, мовляв, дивися, мама, ось тепер я дійсно нечупара. Та й з віком чадо може не змінитися, а й далі користуватися навішеним йому ярликом. Брехати, тому що мама сказала, що він обманщик і так далі.

"Ти все робиш не так"

Часом батьки втомлюються на роботі ... А тут ще й дитина, який зробив щось не так, як би хотілося мамі і татові. І вони починають його дорікати. Звичайно, батьки узагальнюють, маючи на увазі, що "не так" зроблено конкретно зараз. Але дитина приймає це так, ніби він не правий завжди і буде боятися що-небудь робити, виявляти ініціативу і нести відповідальність, причому і в дорослому віці теж. Адже дитина боїться, що знову зробить не так, і все будуть незадоволені. Або ж просто перестане намагатися. А навіщо, якщо і так все всім незадоволені.

"Ось Ліза - хороша дочка, а ти ..."

Звичайно, найчастіше мета батьків стимулювати дитину розвиватися і наслідувати позитивний приклад. Але подумайте: а вам самим приємно буде, якщо вас весь час стануть з кимось порівнювати? Ось-ось, вам таке не до душі. Так чому це долно подобатися дитині? Слухаючи такі порівняння, він вирішить, що ви його не любите, буде відчувати себе винуватим за те, що не може стати іншою дитиною, з яким ви його порівнюєте. У дорослому віці може навіть проявлятися комплекс неповноцінності - ваша дитина буде весь час відчувати себе гірше інших. Крім того, ви можете посіяти в дитячій душі агресію і заздрість - дитина, яку постійно порівнюють, може зненавидіти своїх суперників, буде заздрити тим, з ким їх порівнюють, і тим, кого батьки не критикують.

"Я думала, що ти ... А ти ..."

Таким чином батьки демонструють своє розчарування в дитині. Вони вважають, що це мотивує його. Але виходить не так - якщо подібні фрази будуть звучати часто, дитина стане вважати себе негідним своїх батьків. Він зрозуміє, що не виправдав надій. Якщо дитина побачить, що мама і тато постійно незадоволені їм, то з часом просто перестане намагатися. І ви, батьки, перестанете бути для нього авторитетом. Або ж дитина виросте закомплексованим. Йому весь час буде здаватися, що всі навколишні їм не задоволені, що він просто не здатний зробити все як треба.